Яке наше буття? Хто ми в ньому.? Що є спільного у людей різних рас, культур, віросповідань? Ніхто ще не знайшов однозначної відповіді. На планеті Земля справжній калейдоскоп не схожих одна на одну спільнот, в кожної з яких – своя мова, закони, традиції, цінності, звичаї і моральні засади. Як би не відрізнялися земляни всіх часів і народів, всі ми разом – людство! І водночас, як би не було багато у нас спільного на всіх можливих рівнях, а все ж відмінності настільки глибокі, що деколи здається , що люди не з різних континентів, а з різних планет…Так що ж означає «бути європейцем»? Не англійцем чи французом, не католиком чи протестантом, а «європейцем»? Цікаво, терміни «європейська якість», «європейські цінності» , «європейський стиль» настільки міцно увійшли в мовний обіг, що напрошується думка про щось дуже спільне в європейських народах , в їхніх традиціях, цінностях і манерах, якщо їх умовно об’єднано в одно велику спільноту. І одразу ж виникає запитання: а за якими критеріями об’єднано? Адже термін «європейський» на позначення тих чи інших суспільних ознак з’явився задовго до ЄЕС чи ЄС…
На моє велике переконання, «бути європейцем» - це увібрати в себе всю багатостраждальну, величну, сповнену трагедій і злетів історію Європи. Я поясню, що маю на увазі. Людство існувало й існує у просторі і часі. За сприйняттям цих чинників суспільства діляться на традиційні і прогресуючі. Люди традиційних суспільств переконані: світ завжди був таким, як є, і в ньому нічого не можна і не треба міняти, бо зміни відбулися в далекому –далекому минулому, про яке розповідають міфи , які не є просто казками чи легендами, а своєрідною формою передавання табу, за якими жили багато поколінь. Такі суспільства можуть розвиватися у науково-технічному плані, але до певної межі , бо не відбуватиметься модернізації суспільних відносин. Сучасні традиційні суспільства – це Азія, Африка, до якоїсь міри Росія та країни Латинської Америки (це моє переконання).
Європа – це прогресуюче суспільство. Люди в такому суспільстві мовби відокремлюють себе від зовнішнього світу, дивляться на нього збоку, уважно вивчаючи його, прагнуть підкорити і поставити собі на службу сили природи. Європеєць дуже чітко виділяє і навіть відділяє людину від іншого навколишнього світу. Ще від часів Античності його цікавило, як влаштований світ, себто Космос, яка його першооснова.
Погляди середньовічного європейця були спрямовані до Бога. Однак у поле зору європейця потрапляли і створений Богом світ , і душа, яку Бог, за християнським вченням, вдихнув в людину.
Як тільки погляди людей спустилися з небес на землю, в центрі уваги відразу ж опинилася людина як «вінець творіння Божого», як найвища цінність на землі. В гуманізмі Відродження переплелись два підходи до людини. З одного боку, за нею визнавалося право на земне щастя і радість, всебічний розвиток її здібностей і талантів. З іншого боку, людина розглядалася як володар природи, її підкорювач.
Таке ставлення до людини і її місця у природі називається антропоцентризмом. Творче і владне, духовне і природно-невгамовне в людині тісно пов’язані між собою, вони легко переходять одне в одне.
Від часів епохи Відродження і до сьогодні антропоцентризм є дуже важливою рисою світогляду європейців.
Щоб поставити природу собі на службу, людині знадобилися технічні пристрої і наукові поняття. Жага освоєння і підкорення світу, використання технічних і наукових досягнень врешті-решт дали змогу європейцям не лише дослідити планету і проникнути в глибинні таємниці природи. Європейці зуміли підкорити собі численні народи, захопити ізольовані колись цивілізації в орбіту свого розвитку. Вони поклали початок становлення єдиної світової цивілізації . Географічні відкриття європейців зробили світ «тіснішим», вони започаткували інтенсивні контакти між різними цивілізаціями, культурами, расами, народами. І хоча вони перетворилися на трагедію для багатьох неєвропейських народів, саме ця взаємодія призвела в кінцевому підсумку до становлення світової цивілізації. Можна позитивно чи негативно оцінювати внесок євроамериканської цивілізації у становлення світової цивілізації, але слід визнати, що остання багато в чому творилася на основі саме євроамериканських уявлень про світ і життя в ньому людини.
Уже в Новий час було закладено підвалини свідомості європейця, які, перетерпівши деякі видозміни, є визначальними і сьогодні:
§ Відсутній чіткий поділ життя на земне (тимчасове) і потойбічне (вічне). Погляд людини міцно прикутий до її земного існування, до власного життя з його радощами і прикрощами, успіхами, стражданнями , втіхами. Як поліпшити життя, зміцнити здоров’я, виховати дітей і дати їм добробут, здобути освіту – ці проблеми є визначальними у повсякденних турботах людини.
§ У свідомості європейців утверджувалися ідеї цінності самої особистості людини, її права на життя, релігійні, особисті, політичні та інші свободи.
§ Змінилося ставлення до праці , багатства, бідності, власності. Праця розглядається як джерело засобів існування та процвітання. Особливо цінується праця підприємця, а саме багатство, як правило, вважається благом. Хоча бідність і не є вадою, але в багатьох народів, особливо протестантських, є синонімом ледарства, непристосованості до життя, безгосподарності, немудрості, пияцтва, відсутності таланту. У свідомості людей економічні інтереси перекривають усі інші, а сама економіка дедалі частіше справляє більш сильний вплив на життя, суспільство, ніж інші сфери.
§ Склалося у свідомості європейця переконання в тому, що не громадяни існують для держави, а держава для громадян. Влада покликана захищати права і свободи громадян, допомагати вирішувати спірні питання в суспільстві.
Історія уявляється як нестримний прогрес, розвиток від чогось нижчого до вищого, досконалішого. Але, на жаль, європейці від Нового часу і до сьогодні часто страждають на «європоцентризм», вважаючи, що саме на європейців покладено місію нести цивілізованість усім «відсталим» народам.
Багато з того, чим відрізнялися європейці різних епох, не зрозуміло сучасній людині, але ті особливості, які дожили до сьогодні, сприймаються і визнаються більшістю людей планети, є загальнолюдськими цінностями. І більшість з них справді сформовано і відшліфовано європейцями, тому «європоцентризм» все ж має солідне підґрунтя.
Однак Європі ще далеко до цілісності і вищеперераховані риси світоглядних принципів європейця характерні скоріше для жителя Західної Європи, аніж Східної. Житель Західної Європи(але на сучасному етапі такий світогляд уже мають всі жителі Євросоюзу) розглядає своє життя як безперервну послідовність , неухильний рух до мети, яку можна передбачити; свідоме подолання труднощів і перешкод на своєму шляху. Для здійснення наміченого людині потрібна певна особиста свобода. Такий тип характеру бере початок у культурі античного світу і європейських християнських традиціях. Прагнення особистої свободи підкреслювалося замкненим географічним простором, в якому осіли європейські народи. При цьому, відстоюючи свої інтереси, треба було поважати і свободу іншої людини, бо лише на принципі доброзичливості легше дихається і на невеличкому просторі.
Якби з багатьох ознак європейця мені треба було назвати все ж лише одну, я б сказала, що це притаманна йому свобода. Насамперед внутрішня свобода: та, яка дозволяє європейцю вільно дихати, вільно творити, вільно думати і розмовляти, відчувати себе вільним і природним. Та свобода, яка завойована кров’ю цілих поколінь людей, які виборювали право на свободу слова , друку, зібрань, совісті і віросповідання, виборче право, гендерну рівність тощо, а зараз є тим, що уже всмоктується з молоком матері. Це та свобода, яка дозволяє почувати себе громадянином світу і володарем світу, та свобода, яка дозволяє діткам уже з садочка мати власну думку і не лише мати, а й висловлювати. Несвобода породжує комплекси, комплекси породжують страх проявити себе, і таланти залишаються заритими. Європеєць не комплексує за жодних обставин: ні коли вимагає законного підвищення зарплати, ні коли презентує свій фантастичний на перший погляд проект, ні коли співає на площі біля фонтану. В нього є шанс , що хтось помітить його талант, бо він свій талант демонструє. Якщо не придбав хоча б один лотерейний білет, важко сподіватися на мільйонний виграш. Можливо, у такій впевненості в собі теж є закладена на генетичному рівні гордість за європейські досягнення на протязі віків: «Мовляв, найголовніші відкриття у сфері культури, науки, права, військового мистецтва, медицини, транспорту, політкоректності і ще всього на світі здійснили європейці». А про китайські, єгипетські, арабські чи індійські винаходи згадується як про якусь древню екзотику.
Отже, автоматично вимальовується друга риса європейця – гордість. Гордість за свою країну, місто, вулицю, людей, які в цій країні жили колись чи живуть зараз; гордість за себе як носія величної культури, гордість за кожен об’єкт, створений руками людини. Так європеєць, на відміну від китайця чи японця , які знаходять джерело мудрості і натхнення в природі, отримує більшу насолоду чи захват від того, що створено людиною, бо це доводить, що людина – «вінець творіння», і її витвори не згірш від Господніх. Розуміння краси споруд, вулиць чи мостів додає європейцю не пихи, а цілком зрозумілої гордості. Для мене, наприклад, теж найпрекраснішими у світі творіннями є величні споруди – застиглі чи то симфонії, чи то пісні, чи то гімни. І хоча середньовічні собори будувалися, щоб продемонструвати велич Бога, але ж саме вони найяскравіше демонструють велич людини. Тому для мене європеєць – це людина, яка добре знає історію своєї країни і знає своїх героїв, тих всіх, хто хоча б що-небудь створив, бо творчість – основа прогресу і руху вперед.
Європейська культура для мене – це перш за все міська культура. Міста в Європі виникли рано і досить швидко сформувалися як осередки не лише торгівлі і промислів, а науки і мистецтва. Привчені вже багато віків тому до тісного співжиття (згадаймо «вулиці однієї людини» чи будинки навпроти , де між балконами метр відстані) європейці дуже рано почали формувати принципи життя в соціумі. Тому в моєму уявленні європеєць – це людина, яка має дуже високий рівень відповідальності перед суспільством. Я не уявляю європейця , який живе за принципами: «А мені і так добре», «А мені байдуже, що там хтось думає», «А як хочу – так і живу». Бо навіть якщо такий і знайдеться, то інші члени соціуму чи держава вплинуть на нього. Скажете – а де ж розхвалена мною свобода європейців? Відповідаю : «Свобода розмахувати кулаками закінчується там, де починається ніс вашого сусіда». Якщо Ваші сусіди зліва і справа прибрали навесні свої садиби, дворики чи клумби, а ви - такий свободолюбивий! - не хочете прибрати свого, бо у вас весняна депресія і ви наче маєте на неї право – то ні! Ваш неприбраний дворик псує картину вулиці, і люди, які поспішатимуть на роботу мимо вашого смітника, теж впадатимуть у депресію. Так що немає у вас прав таких. Приберіть двір, а тоді у власному будинку за зачиненими дверима – впадайте на здоров’я у будь-який стан , бо Ваш дім – Ваша фортеця. Хоча , можливо, після роботи на свіжому повітрі від неї і сліду не залишиться?
Автоматично вимальовуються наступні риси європейця : він веде здоровий спосіб життя і дбає про навколишнє середовище. З приводу здорового способу життя, то без фанатизму – адже є смачнюча європейська кухня (французька, італійська, грецька!!!) та й не обов’язково лише бігати до сьомого поту, можна й елегантно прогулятися. Келих вишуканого вина теж не завадить. Європеєць – завжди сибарит, просто кожен на свої гроші. Для мене Європа – це…вуличні кафе…Не такі , знаєте, як у нас, де не встиг прийти , а зразу: «Що замовите?», і, якщо лише чашку кави, то ти - людина не варта уваги і біля тебе будуть постійно ходити, натякаючи, що варто забиратися…А такі, у яких можна просидіти цілий день з ноутбуком і написати , скажімо, «Гаррі Поттера»… І ти працюєш і дихаєш свіжим повітрям водночас, спостерігаєш за людьми і вчишся їх розуміти і любити. Вуличні кафе і не підозрюють , можливо, що є не лише «закладами громадського харчування» , а й прекрасними центрами суспільної інтеграції.
Європеєць дбає про довкілля. Хтось щиро піклуючись про майбутнє планети, хтось тому що модно, хтось тому, що потрібно, хтось у громадській організації так починає політичну кар’єру, але не важлива мотивація – важливий результат. Європейці дбають про довкілля – і це головне! І тому європеєць не буде як останній жлоб їздити на здоровенному джипі чи - борони Боже! – Хаммері по місту, яке і без нього страждає без свіжого повітря , а особливо якщо йому 500 метрів до роботи! Європеєць вже давно знає, що самостверджуватися треба не великим автомобілем, а великими справами. А їздити можна і на велосипеді – здоровішими будете і місто, і ви!
З поїздки на велику переходимо до наступної риси європейця – він обожнює мандрувати. Кров піратів, конкістадорів, хрестоносців і колонізаторів дається взнаки! Якщо американська культура, хоч і дочірня від європейської, є дуже закритою в цьому сенсі: «Америка – найкраща країна в світі і інші можна відвідувати лише по роботі або в пошуках екстриму», то європейська культура – це культура пізнання світу. Європеєць уже не відкриває світ, не досліджує, він ним просто цікавиться і насолоджується. Європеєць – це людина, яка важко працює, не щоб купити побільше речей (кризу споживацької культури Європа пережила вже не раз, в тому числі в доленосному 1968 ), а щоб побачити світ і стати мудрішим, і щасливішим, і політкоректнішим.
До речі, про політкоректність. Останнім часом можна почути закиди щодо надмірної політкоректності «старенької» Європи. Однак протягом своєї довгої історії Європа пережила всі можливі види жорстокості, пов’язаної із дискримінацією , починаючи від работоргівлі та інквізиції і завершуючи знищенням цілих народів. Європа пам’ятає Карла V, Торквемаду, Гітлера, Франко, Марію Тодор, Кортеса і Пісарро, Кромвеля та Робесп’єра. й багатьох інших діячів, що кров’ю написали свої імена в її історії. Саме тому після такого тернистого та нелегкого шляху європейці прийшли до істини. Кожен має право бути собою. Кожен має право вірити в свого Бога чи навіть в цілий сонм богів. Кожен має право жити на цій землі, заробляти собі на хліб, не шкодячи іншим, і насолоджуватись благами цивілізації. Кожен має право реалізовувати свої таланти. Кожен має однакові першопочаткові можливості, незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, політичних поглядів, довжини волосся, кількості сережок у вусі, улюбленої музики чи кількості грошей. Кожен – це Людина. Кожен цінний. І якщо тобі 2 роки – ти вже цінний для суспільства, і якщо 98 – ти все ще цінний для суспільства. Ти ніколи не будеш поза суспільством. Лише якщо ти сам цього захочеш. І навіть тоді знайдуться люди, які захочуть повернути тебе у теплу європейську родину, які покажуть, що ти не порожнє місце, що твоя смерть чи деградація буде втратою для когось. Це Європа. Ти потрібен!
Але європеєць повинен пам’ятати, що і він потрібен цьому світові, і світ потрібен йому. Кожен повинен берегти природу і пам’ятати про довкілля. «Завтра хоч потоп» – це вже неактуально. Це неєвропейська позиція. Європейська позиція звучить як «збережемо світ для нащадків». Європеєць пам’ятає про «озонові діри», про загрозу глобального потепління, про аномальні зміни клімату та постійну загрозу природних та техногенних катастроф. І нехай це все найгостріше відчуває на собі житель Латинської Америки, Азії чи Океанії, а європеєць у зв’язку із помірним кліматом навіть зараз максимум потрапить у потужний снігопад чи не зможе вилетіти вчасно на ділову зустріч в зв’язку із ураганом – однак він відчуває на собі відповідальність за цілу планету. Він будує будинки із соломи, використовує енергозберігаючі технології, переходить на альтернативні види палива. Він протестує проти вирубки лісів, проти носіння натурального хутра та проти експериментів над тваринами. Він стоїть на сторожі своїх консервативних цінностей, на сторожі майбутнього людства. Він готовий голодувати чи влаштувати лежачу акцію протесту перед урядовою будівлею, аби стати на захист віковічного дуба, піддослідного дельфіна чи боротись проти будівництво чергового заводу, який руйнуватиме екологію нашої планети.
Аналогічне ставлення європейця до історичних цінностей. Європеєць пишається досягненнями цивілізації, однак боротиметься проти свавілля влади, яка захоче побудувати супермаркет на місці будинку 16 століття. А справді європейська влада і не посміє ігнорувати думку свого громадянина. Навіть якщо протест висловить лише одна людина – це буде взято до уваги. Європеєць знає, на що він має право і як це право захистити. Не треба зайвих слів і інструкцій – просто кожен житель Європи намагається виконувати свою роботу на совість і очікує цього від інших. Вчитель викладається на повну на уроці і постійно самовдосконалюється, продавець пропонує свій товар із щирою посмішкою і дає корисні поради, бібліотекар радить, яку книгу обрати. Жодного хамства, неповаги, грубощів. Це неприпустимо. Ти не маєш права образити іншу людину ні за що ні про що. Європеєць усвідомлює свою цінність як людини та цінність кожного із оточуючих. І вислів філософа-письменника, що значно випередив свій час, Мігеля Сервантеса де Сааведри «Ніщо не дається людині так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість» є для європейця гаслом на щодень, а не мертвою табличкою в кожній радянській і пострадянській установі, яку всі спокійно перечитували, сидячи в черзі в поліклініці і вже за секунду грубіянили всім, хто трапився на шляху. Жодна нація чи спільнота не народилася ввічливою чи добросердою, але якщо держава і суспільство контролюють , щоб кожен працівник на своїй роботі ніс клієнтам радість, то суспільство мимоволі стає доброзичливим, бо немає ланцюгової реакції на кшталт «Мені нахамив кондуктор, а я нахамлю покупцеві; мені нахамив продавець, а я нахамлю пацієнтові». Ніхто і нікому, бо не можна. А отже, ніхто не понесе додому поганий настрій, родина повечеряє в мирі і злагоді ,а діти виростуть спокійними і добрими, навчаючись нормальних стосунків. Все в цьому світі взаємопов’язано і не можна забувати хоча б про одну ланку суспільного життя.
Європеєць – пацифіст. Європа стала ініціатором безлічі воєн, в тому числі найкривавіших і найтрагічніших Першої і Другої Світових воєн. Але в тому і глибокий сенс європейців як спільноти, і саме тому я їх страшенно поважаю, що вони з усього роблять висновки, що вчаться на усіх своїх помилках. Хтось мені заперечить , скаже , що європейські уряди досі беруть досить активну участь в багатьох військових конфліктах. Але позиція пересічного європейця дуже категорична: він і сам не братиме участі у війнах і владу стримуватиме акціями протесту, мітингами і всім, чим зможе в межах закону .
Часто можна почути закиди : «Мовляв, США – єдина країна, яка використала ядерну зброю у світі, а контролює створення зброї в усіх інших». Так саме тому і контролює, що обпеклася, знає, через що пройшла і намагається не допустити, щоб хтось інший повторив помилку. Так і з Європою. Багато скептиків і недоброзичливців теж закидають: не європейцям, мовляв, нав’язувати іншим цінності і пишатися пацифізмом, бо вони вже і християнство нав’язували через криваві Хрестові походи, і свій «стиль життя» в завойованих під час Великих Географічних відкриттів країнах, і рабовласництво – їхнє «відкриття» тощо. Так на те європейське суспільство і прогресуюче, щоб пройшовши свого часу через расизм, антисемітизм, гоніння невірних, стати потужною спільнотою, для якої «Свобода. Рівність. Братерство» понад усе. Експерименти 1968 під гаслами «Забороняти заборонено» і «Звільніть волю» , які розбудили чимало соціально небезпечних явищ, навчили бути європейців бути дещо обережнішими у проявах свободи, згадавши, що свобода означає відповідальність . Європейці зробили висновок «Свобода не лише від чогось, а і для чогось», бо інакше втрачається сенс цього далеко не абсолютного поняття, адже вільним повністю може бути лише Бог.
Основою європейського суспільства є приватна власність, проти якої так пристрасно боролися європейці Маркс і Енгельс. Власність сприймається не просто як речі чи накопичення товарів, але й відповідальне право розпоряджатися цими речами і невіддільні від цього права обов’язок і відповідальність за використання цієї власності. Власність привчає людину до організованості і відповідальності, привчає нести відповідальність за свій добробут, добробут власних дітей і процвітання країни. Європеєць вчиться не лише сподіватися на державу, а сподіватися на себе як основу держави. І такий підхід – основа процвітання. Європейці дбають проте, щоб в країні не було бідних, в Європі не було бідних, і у світі не було бідних, бо бідні – це соціально активна маса, яка призводить до дестабілізації. І європейці допомагають всім, хто цього потребує, беручи активну участь у благодійних акціях. А найголовніше: коли у європейця багато грошей, то він не скуповує півсвіту чи будує діамантові палаци, а допомагає тим, кому в цьому житті пощастило менше. І це не просто бажання окремої людини – це суспільна традиція. Царьки і князьки – це ознака країн третього світу, а європейці не хочуть ними бути.
Європеєць ненавидить корупцію. Він не візьме хабар чи не вимагатиме хабар через страх відповідальності перед законом, але не дасть хабар через самоповагу і здоровий глузд: навіщо ж привчати державних службовців до можливості отримання хабарів, вони ж звикнуть і потім їх не відучиш! Навіщо ж через бажання отримати щось незаконно чи швидше за інших руйнувати свою державу?
Європеєць - демократ. Можливо, демократія має безліч недоліків і побічних ефектів, але вибравши демократію раз і назавжди, поступатися нізащо не можна. Неодноразово під впливом робітничих та студентських страйків чи масових антиурядових виступів могла б з’явитися спокуса раз і назавжди припинити цей безлад і не церемонитися з своїм народом. Але Європа не наступає двічі на одні граблі. Переживши правління жорстоких тоталітарних режимів, Європа раз і назавжди вибрала для себе шлях демократії і щиро радить усім країнам теж обрати цей шлях, бо інші ведуть у безвість.
Європейська демократія передбачає всезагальну рівність перед законом. І несуттєво – ти домогосподарка чи прем’єр-міністр, відомий бізнесмен чи бідний студент – відповідальність перед законом однакова. Європеєць відкидає кругову поруку. Відкидає корупцію. Відкидає аморальність. Європеєць поважає авторитети, однак не боїться руйнувати стереотипи. Якщо поважана людина вчинила негідно – отже, це заслуговує на покарання. Особливість справді європейської демократії полягає в тому, що це не лише право висловлювати свою думку, це ще і право на те, аби твоя думка була почута.
І, можливо, найголовніше у сучасному світі. Європеєць – людина культурна. Не можна увібрати в себе всю глибину Античності, Відродження, Просвітництва, страшної і прекрасної епохи реалізму і не потребувати духовної їжі щодня і щохвилини. Європеєць насолоджується готикою Кельну та Мілану, вишуканістю Нотр-Даму, незавершеною досконалістю собору Гауді, невід’ємністю Тауеру та Біг-Бена, романтикою Венеції. Похід в музей – це не данина моді, це справді спосіб відпочинку. Розмова про новинки літератури, кіно, театру, музики – це основа побудови стосунків між молодими європейцями.
Найкращим відпочинком для європейської родини є поїздка в інше місто чи країну (на щастя, у зв’язку із скасування візового режиму це стало можливим). Тому німецький менеджер запросто може взяти на вихідні напрокат машину і провести свій вікенд серед старовинних замків Бретані, насолоджуючись смаком справжнього вина Шампані чи замріяно зупиниться у Луврі, ніяковіючи під загадковим поглядом Мони Лізи. Цього разу він відвідав Францію. Наступного тижня буде Люксембург, Іспанія, Румунія, Греція – не суттєво, куди він спрямує свій погляд наступного разу. Головне, що він має для цього всі можливості та бажання. У європейця є бажання пізнати світ. Йому завжди мало знань. Я впевнена – справжній європеєць не проживе без культури. Без насолоди уже створеним і без прагнення творити це не буде та спільнота, яку я описую, бо творчість – це рушійна сила суспільства.
Потреба в мистецтві – це єство європейця. Це не потреба засвітитись на гламурній вечірці , де «дами» засліплюють одна одну блиском нехай не вишуканих, зате великих діамантів, а «джентльмени» вигулюють утричі молодших від себе вищеназваних «дам». Європейці – вишукане й інтелектуальне товариство, яке має свій мистецький смак і не заграє перед Америкою. Європеєць не посоромиться сказати, що Дем’єн Хьорст – «відстій», якщо він так думає, бо ж він прийшов на мистецьку виставку, а не вигул товстих гаманців, а отже цінує не за ціною (перепрошую за каламбур), а за змістом.
Європейці диктують моду світові, а не пишуть під диктовку, бо вони самодостатні. Вони радо сприймають чужу культуру, бо вони самодостатні, а не самозакохані. Європейці мають гарний смак , вони стримані й елегантні, вони мають гарні манери.
Європейці трохи сноби. Але не по відношенню до тих, хто бідніший, а до тих, хто не має міри й смаку в надмірній щоденній демонстрації свого багатства, особливо, якщо воно нажите сумнівним способом. У європейців є дрес-код, корпоративна культура, традиції, але все це не доведене до абсурду, а таке, що дозволяє зберегти суспільство у моральних нормах і рамках.
Європейці цінують родину, бо це найголовніше у житті. Родинні цінності потребують постійної уваги держави, бо мають здатність руйнуватися у такому шаленому світі. Держава несе відповідальність за кожну родину, за її матеріальний і моральний стан, бо здорова і благополучна родина – це сильна і стабільна держава.
Бути європейцем – це не національна чи етнічна приналежність. Це не приналежність до певної території. Це стан душі, особливість світовідчуття. Європейцем може бути духовно зріла людина, яка усвідомлює своє призначення та місце на цій землі. Європейцем є людина, яка послідовно реалізує своє призначення та бореться за своє місце під сонцем цивілізованими методами. Європейцем є людина, яка вміє жити серед людей. Бути європейцем – це поважати минуле, цінувати теперішнє і невтомно творити майбутнє. Своє майбутнє. Майбутнє для своїх дітей. Майбутнє для чужих дітей.
Бути європейцем просто. Варто лише усвідомити, що це означає і усвідомити, навіщо це тобі. Бути європейцем – це бути рушієм прогресу. Бути європейцем – це відчути, наскільки великий, різноманітний і прекрасний світ і насолоджуватися цим світом.
Тож будьмо європейцями! Лови день, або ж «Carpe diem», як казали давні греки. Лови день, лови мить, лови цей стан душі, коли ти - це частинка Всесвіту. Коли ти - це атом, без якого не існуватиме матерія. Відчуй себе потрібним та незамінним! Будь європейцем!
Немає коментарів:
Дописати коментар